Треба зазначити, що історія становлення спеціалізованих судів, які розв’язували спори між господарюючими суб’єктами Одещини, бере свій початок з ХІХ століття. Одеса, як місто-порт має славетні торгові традиції і тому її статус як в ХІХ так і в ХХІ столітті впливає на господарські правовідносини.

 

Всю історію комерційного судочинства в Російській імперії можна розділити на два етапи: перший - охоплює час від заснування Одеського комерційного суду у 1808 році до проголошення судової реформи 1864 року, другий - характеризує становище комерційних судів у Російській імперії в пореформений час, від 1864 року до революційних подій 1917 року.

 

Одеський комерційний суд став унікальним збирачем і охоронцем вітчизняних традицій торгового і морського права. Майже двісті років минуло з моменту створення Одеського комерційного суду, часи існування якого відзначались як злетами так і падіннями

 

З призначенням 27 березня 1805 року Одеського градоначальника герцога Армана Еммануеля Рішельє Херсонським військовим губернатором з підпорядкуванням йому усієї Новоросії, Одеса стала головним адміністративним центром Півдня Російської імперії.

 

Нова висока посада Рішельє дозволила йому проводити самостійну торгову політику на просторах Степної України.

Так, для поліпшення Одеської торгівлі Рішельє запропонував у першу чергу об’явити місто хоч на 5-10 років порто-франко. Безмитний ввіз і вивіз товарів повинен був, на його думку, зміцнити торгівлю молодого порту та залучити в нього іноземне купецтво.

 

У зв’язку з цим, Рішельє запропонував створити сприятливі умови для транзитної торгівлі Одеси та організувати в Одесі комерційний суд по зразку подібних установ у торгових націй Південної Європи.

 Цей суд повинен був на рівних засадах здійснювати судочинство усіх: „як знатних, так і незнатних, як місцевих жителів, так й іноземців”.

Думка Рішельє щодо рівності усіх перед законом у зв’язку з проектом організації комерційного суду була насичена буржуазно-демократичними ідеями і помітно випереджувала свій час.

 

З’явлення Одеського комерційного суду було викликано особливостями місцевих умов: Одеса завдяки приморському розташуванню після свого заснування досягла значного торгового розвитку.

На цю обставину звернув увагу при своєму призначенні Одеським градоначальником герцог Рішельє, який зміг переконати уряд у необхідності відкриття в Одесі, по прикладу Західної Європи, особливого торгового суду. Завдяки його професійним знанням європейських торгових законів та звичаїв, цей суд був здібним знайти довіру серед місцевих негоціантів, які складались з купців-іноземців.

 

Незабаром було створено особливу комісію для складання проекту статуту Одеського комерційного суду, який засновано, як вказано у доповіді міністра юстиції від 8 квітня 1805 року: „с целью доставить как самим жителям Одессы, так и иностранному купечеству надежную расправу во всех случающихся между ними тяжбах и непосредственно содействовать тем к утверждению взаимного доверия и благосостояния всего края».

До комісії був запрошений, з правом голосу, також і Рішельє. Через три роки комісія завершила свою працю.

 

10 березня 1808 р. було затверджено Устав комерційного суду в Одесі. У доповіді міністра юстиції з цього питання пояснювалось, що імператорським указом міністру юстиції і міністру внутрішніх справ було наказано підготувати проект Уставу комерційного суду для міста Одеси, враховуючи при цьому всі обставини, які могли б сприяти поширенню торгівлі. Для цього передбачалося запросити до співпраці градоначальника Одеси дюка де-Рішельє, який мав надати відповідні відомості до проекту Уставу. В доповіді міністра юстиції підкреслювалося, що законодавчою комісією були "взяты правила, принятые большею частью в знатнейших торговых городах Европы".

 

В перші роки свого існування Одеський комерційний суд діяв на підставі затвердженого 10 березня 1808 р. імператором Олександром І Уставу комерційного суду для Одеси. Відкриття приміщення Одеського комерційного суду відбулося 26 листопада 1808 р. Першим головою цього суду був призначений камер-юнкер граф Де-Сент-Прі, членами від уряду - підполковник С. Аркудинський і Ф. Поппе, прокурором - надвірний радник І. Бларамберг, юрисконсультом - К. Дембровський, а представниками від купецтва були обрані радник А. Форрегер і купець першої гільдії Д. Інглезі.

Новий комерційний суд формувався на виборних засадах, за активної участі у ньому представників від купецької спілки Одеси, які добре знали справи комерції і місцеві торгові звичаї. Ці риси комерційного суду були притаманні духу Одеси, міста, капіталістичного за своєю суттю з часів заснування, з міцним середнім класом, який був представлений купецтвом і міщанством.

 

Одеський комерційний суд являв собою приклад вдалої адаптації російського законодавства до буржуазного - західноєвропейського. Він став однією з важливих умов вдалої інтеграції Новоросії, особливо її хлібородної Степної України (у ті часи головного у світі виробника пшениці), в міжнародні торгові ринки.

Приміщення Одеського Комерційного Суду в різні часи знаходилось у різних місцях. З дня відкриття й до 1869 року він ділив приміщення з Міською Думою. Потім, у зв’язку з розширенням Думи його перенесли в будинок Когана на Херсонській вулиці. В подальшому Суд перевели на Пушкінську вулицю, а з червня 1894 року він розташувався на Катеринінській площі.

 

Аналіз практичної діяльності Одеського комерційного суду показує, що характерною особливістю останнього, у порівнянні з пануючими у загальних судах "паперовими" процесами, було застосування паралельно з письмовим судочинством - усного, з його оперативністю, відсутністю формалізму. Вибір форми процесу був поставлений у повну залежність від бажання позивача.

 

Незважаючи на свою недосконалість, Устав 1808 р. значно покращив процедуру розгляду комерційних справ, у зв'язку з чим комерційний суд відразу ж завоював довіру і симпатії місцевого торгового населення. Це призвело до того, що деякі міські громади клопотали перед центральною владою про заснування подібних судів у інших великих торгових центрах.

 

Приймаючи до уваги, як місцеві умови, так і особливе значення Одеси для економічного розвитку Новоросійського краю, Одеському комерційному суду були надані особливі повноваження щодо продажу майна і здійснення деяких актів.

14 травня 1832 р. було затверджено загальне "учреждение коммерческих судов и устав их судопроизводства". На підставі цього Уставу у 1835 р. був реформований Одеський комерційний суд.

 

29 травня 1835 р. за поданням генерал-губернатора М. Воронцова було затверджено Положення про Одеський комерційний суд.У відповідності з цим Положенням територія, підвідомча Одеському комерційному суду, обмежувалась Одеським градоначальством.Справа в тому, що формально залишаючись у адміністративній ієрархії Новоросії повітовим містом, Одеса ще в 1802 р. за її виключне значення для всього краю була виділена в окреме градоначальство.

Згідно Положення, Одеський комерційний суд формувався на загальних засадах з врахуванням місцевих особливостей. До складу суду входили голова, старший член, кандидатури яких обиралися з чиновників і три члени, які обирались від купецтва.

 

Велика реформа цивільних судів 1864 року поклала нові засади у провадженні, і тільки комерційні суди залишилисьстарими. Але час, вимагав задоволення нових потреб суспільства, життя та практика комерційного суду вказували на необхідність корінних змін у статуті.У зв’язку з цим у 1871 році була організована комісія для перетвореннястатуту комерційного провадження, відповідно до нових засад, прийнятих Судовими статутами Імператора Олександра ІІ.

 

Державна Рада при обговоренні на початку 1880-х років проекту Міністерства Юстиції „О преобразовании судебной части и внесении изменений в устав торгового судопроизводства”, визнала необхідність зберегти і у майбутньому в Одесі комерційнй суд, оскільки це було викликано життєвими потребами торгового міста.

До столітнього ювілею Одеського комерційного суду, в 1908 році міськими діячами було створено меморіальну дошку, на якій вигроверені імена всіх голів коммерційного суду за всю столітню його діяльність з датами їх головування.

 

Весь радянський період меморіальна дошка пролежала в підвалі старого будинку и була знайдена одеським журналістом Даниїлом Шацом та передана для експозиціїдо Одеського апеляційного господарського суду.

В Одесі комерційний суд був ліквідований на основі постанови Народного секретаріату УНР від 4 січня 1918 року. Однак, зважаючи на особливості історії Одеси, Комерційний суд з перервами у роботі підтримав свою діяльність до лютого 1920 року.

 

Важко переоцінити значення Одеського комерційного суду в економічному житті як старої Одеси, так і всієї „Степної України”. Вже самі звичаї Комерційного суду вплинули на демократизацію устоїв Одеської торгівлі і промисловості, всього економічного життя міста та краю.

 

Після припинення діяльності Одеського комерційного суду було організовано Одеську Губернську арбітражну комісію, відповідно до наказу Губернської економічної наради за №12 від 16.05.1923 р., головою якої призначено товариша Косілло. Але враховуючи політичний стан країни тих часів, її діяльність була не стабільна, штат працівників був невеликий, постійні зміни керівництва, законодавча неврегульованість процесуальних питань і т.п.

 

Значним кроком вперед стало прийняття низки нормативних актів, якими було врегульовано діяльність арбітражних комісій, а саме:

§     Затверджене ВУЦВК та СНК УРСР від 23.03.1927 р. „Положення про арбітражні комісії з вирішення майнових спорів між державними установами і підприємствами”;

§     Постанова Української економічної наради про затвердження „Правил провадження справ в арбітражних комісіях УРСР” від 27.03.1928 р.

Це були перші кроки становлення радянського арбітражу. Були відсутні сталі принципи роботи. Керівництво, як і рядові працівники, постійно переміщувались з посади на посаду та були обтяжені додатковими партійними завданнями. Так, у звіті про діяльність Одеської арбітражної комісії за час з 1.10.1928 р по 1.10.1929 р. зазначалось, що голова цієї комісії довгий час перебував у відрядженні, з якого взагалі не повернувся до роботи, його заступники теж перебували у відрядженні. Щодо інших членів арбітражної комісії, то за звітний період вони, з приводу участі у „вдарних” компаніях по хлібозаготовці, не відвідували судові засідання. Так, за звітний рік арбітражною комісією було розглянуто всього 163 справи.

У зв’язку з утворенням областей на території УРСР у 1932 р. Всеукраїнський центральний виконавчий комітет і Рада народних комісарів УСРР постановили – „Утворити державний арбітраж при обласних виконавчих комітетах, у складі державних арбітрів, що їх персонально встановлюють обласні виконавчі комітети та ліквідувати міжрайонні органи державного арбітражу в м. Одесі”.

 

У 30-х роках навантаження на державний арбітраж суттєво збільшилось. Відповідно до Постанови Одеського обласного виконкому від 5.07.1934 р. „Про роботу Обласного держарбітражу” було зазначено, що в 1933 році до арбітражу надійшло 9000 справ.

 

Щодо діяльності Одеського арбітражу за часів Великої Вітчизняної війни та післявоєнні роки - такі архівні дані не збереглися.

 

В 1958 році Постановою Одеського раднаргоспу №293 від 25 липня було затверджено Положення про арбітраж Ради народного господарства Одеського економічного адміністративного району, відповідно до якого на арбітраж покладалось вирішення спорів, що виникають між підвідомчими Раді народного господарства Одеського економічного адміністративного району підприємствами, організаціями та установами при укладенні і виконанні угод, а також інші майнові спори між ними. Арбітраж був самостійною частиною апарату Раднаргоспу і в своїй діяльності був підпорядкований Раді народного господарства.

Щодо держарбітражу у період з 1960 по 1979 р. треба зауважити, що його діяльність відбувалась не у зовсім сприятливих умовах. До штату арбітражу входило всього сім чоловік: три арбітри, консультант, секретар, машиністка і головний арбітр. Головним арбітром з 1960 по 1979 рік був Абрамов Микола Олександрович.

Коли у 1963 р. обласний Держарбітраж було перетворено в міжобласний з обслуговуванням Одеської, Миколаївської, Херсонської та Кримської областей до штату було додано 2-х арбітрів та 3-х технічних працівників, а згодом і 1-го заступника головного арбітра. І в такому складі арбітраж здійснював свою діяльність до 1979 р. При цьому приміщення держарбітражу складалось з однієї великої кімнати, двох – маленьких, ще двох - відокремлених від коридору скляними стінами та зал. Кількість справ, яку розглядали арбітри Одеського Держарбітражу складала в середньому 3-3,5 тисяч на рік.

 

В 1979 році головним арбітром Держарбітражу Одеської області було обрано Глєбова Володимира Івановича, який перебував на цій посаді до 1989 р.

Особливого статусу держарбітраж набув, коли Постановою ЦК КПРС та Ради Міністрів СРСР від 12.02.1987 р. „Про подальше удосконалення діяльності органів Державного арбітражу і підвищення їх ролі в укріпленні законності і договірній дисципліни у народному господарстві”, держарбітраж було виведено з системи виконавчо-розпорядчих органів, і перетворено в самостійну державну систему правоохоронних органів.

 

З вересня 1989 р. на посаду головного Державного арбітра Одеського державного арбітражу було призначено Постолатія Володимира Яковича, який з 1977 р. до дати призначення займав посаду заступника головного державного арбітра. Економіка країни в період 90-х років була нестабільною. В діяльності промислові підприємства і організації припускались чисельних порушень господарчої дисципліни, що було предметом розгляду державного арбітражу. В окремі роки Одеським державним арбітражем розглядалось до 10 000 справ. На той час у державному арбітражі працювало 18 працівників.

Інститутом судової влади по здійсненню правосуддя в господарських правовідносинах в Україні став Арбітражний суд, Закон про створення якого було прийнято Верховною Радою України 4.06.1991 р. З урахуванням вимог зазначеного Закону задачі та функції арбітражного суду були значно розширені. Чисельність працівників Арбітражного суду Одеської області було збільшено втричі.

 

До середини 1992 р. становлення Арбітражного суду було закінчено. В ході перевірки в травні 1992 р. Вищим арбітражним судом діяльності Арбітражного суду Одеської області було відмічено, що його створено у відповідності з вимогами Закону „Про Арбітражний суд” та є всі необхідні умови для виконання покладених на нього функцій і задач.

 

За п’ять років своєї діяльності (1991-1996) Арбітражний суд Одеської області проявив себе як повновладний судовий орган і забезпечив правосудне вирішення десятків тисяч спорів.

 

За високі досягнення в професійній сфері в липні 1995 р. Указом Президента України Постолатію Володимиру Яковичу було присуджено звання „Заслуженого юриста України”.

 

З 1997по 1999 рік головою Арбітражного суду Одеської області був Віхров Борис Борисович. Він уособлював в собі всі якості молодого прогресивного керівника, але передчасна загибель цієї видатної людини стала сумною подією в історії Арбітражного суду Одеської області.

З 1999 р. по 2001 р. Арбітражний (господарський) суд Одеської області очолював Балух Валерій Сергійович.

У 2000 році Балуху Валерію Сергійовичу було присуджено звання „Заслужений юрист України”.

Указом Президента України від 11.07.2001 № 511/2001 в системі господарських судів України було утворено апеляційні господарські суди, в тому числі й Одеський апеляційний господарський суд. На посаду голови якого було обрано Балуха Валерія Сергійовича.

 

Одеський апеляційний господарський суд одним із перших в системі апеляційних господарських судів розпочав свою діяльність.

Сьогодні Одеський апеляційний господарський суд - це орган судової влади, уповноважений переглядати в апеляційному порядку рішення господарських судів Одеської, Херсонської та Миколаївської областей. У суді працює 36 суддів, кожний з яких має за плечима великий досвід роботи з вирішення судових спорів і являється професіоналом у самому високому понятті цього слова, що дозволило суду стати центром правосуддя і захисту прав господарюючих суб'єктів у південно-західному регіоні України. Судді у своїй повсякденній діяльності переконливо доводять, що судова влада повинна не тільки не залежати від інших гілок державної влади, але й не поступатися двом іншим відносно авторитету й ефективності. У судді створено дві судові палати з розгляду окремих категорій справ, кожна має свою спеціалізацію в межах спеціальної судової юрисдикції.

Організаційне забезпечення діяльності Одеського апеляційного господарського суду здійснює апарат суду. Він складається із 6 відділів, помічників голови суду і його заступників, помічників суддів, секретарів судового засідання. Основним завданням апарату суду є забезпечення заходів фінансового, матеріально-технічного, кадрового, інформаційного та організаційно-технічного характеру, спрямованих на створення умов для повного і незалежного здійснення правосуддя.

 

Найбільш визначною подією в організаційній діяльності суду стало відкриття нового приміщення суду – Будинку господарського правосуддя, який розташувався у реконструйованому і перетвореному в чудовий палац 5-ти поверховому будинку.

У травні 2005 року колектив суду переселився у просторі сучасні модернізовані кабінети.

03.06.2005 р. в м. Одесі відбулось урочисте відкриття Палацу правосуддя.

У новій будівлі розміщується Одеський апеляційний господарський суд та господарський суд Одеської області. 10 зручних залів судових засідань технічно оснащені, що дозволяє фіксувати судові процеси. Неповторною оригінальністю відрізняється оформлення прикрашеного колонами вестибюля. А бронзова фігура Феміди, що сидить на троні в одязі старокиївської княгині є символом правосуддя, яке вершиться у новому палаці.

 

 Голови Одеського комерційного суду

 

1.     Граф Де-Сен При                                  

1808-1811 г.г.

2.     Николай Яковлевич Трегубов               

1811-1820 г.г.

3.     Николай Гаврилович Дембровский        

1820-1826 г.г.

4.     Алексей Иванович Бобров                    

1826-1829 г.г.

5.     Карл Давидович Сиверс                        

1829- 1831 г.г.

6.     Федор Михайлович Гамалия                  

1831- 1853 г.г.

7.     Іван Спиридонович Карузо                   

1853- 1857 г.г.

8.     Александр Федотович Митьков              

1857-1884 г.г.

1907-1917 г.г.