ВС: Належним відповідачем у спорах про відшкодування шкоди, завданої незаконним рішенням судді може бути лише держава, а не суди (судді)

10 січня 2018 року Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду при досліджені питання щодо відшкодування завданої суддею матеріальної шкоди у справі № 454/1642/16-ц, підтвердив правову позицію висловлену Верховним судом України у справі № 6-3139цс16 від 1 березня 2017 року:

Згідно із частиною першою статті 6 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» в редакції від 01.01.2016 р., суди здійснюють правосуддя на основі Конституції і законів України та на засадах верховенства права.

Згідно із частиною першою статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» в зазначеній вище редакції судове рішення, яким закінчується розгляд справи в суді, ухвалюється іменем України. Таким чином, суддя виступає як посадова особа, уповноважена на виконання функцій держави, а не як приватна особа, до якої можна звернутися з позовом.

Згідно із статтями 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист в суді свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства, зокрема, шляхом відшкодування моральної шкоди.

Проте у справі, яка переглядається, між позивачем та судом (суддею) зазначені правовідносини не виникли, тому такі справи не можуть бути підсудні судам загальної юрисдикції.

Відповідно до статті 125 Конституції України (в редакції від 02.03.2014 р.) в Україні діють місцеві, апеляційні, вищі спеціалізовані та Верховний Суд України.

Особи мають право оскаржити судове рішення до судів вищої інстанції в порядку та з підстав, визначених у процесуальному законодавстві.

Отже, чинне законодавство дає можливість особі повною мірою реалізувати своє право на оскарження судового рішення.

Законність процесуальних актів і дій (бездіяльності) суддів, вчинених при розгляді конкретної справи, не може перевірятися за межами передбаченого законом процесуального контролю.

За таких обставин, суд дійшов висновку, що належним відповідачем у таких спорах може бути лише держава, а не суди (судді), які діють від імені держави та виконують покладені на них державою функції правосуддя.