Єдиний Контакт-центр судової влади України 044 207-35-46
Останнім часом набули системного та відвертого характеру випадки тиску на суддів шляхом ініціювання питання кримінального переслідування: окремі учасники судового процесу з метою домогтися винесення судового рішення на свою користь, нехтуючи своїми процесуальними правами, наданими статтею 14 Закону України «Про судоустрій і статус суддів України», статтями 91, 107, 111-15 Господарського процесуального кодексу України щодо апеляційного та касаційного оскарження відповідного судового рішення, звертаються до правоохоронних органів із заявою про вчинення суддею кримінального правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 375 Кримінального кодексу України (далі – УК) (винесення завідомо неправосудного рішення).
Забезпечення права на апеляційний перегляд справи, та у визначених законом випадках, - на касаційне оскарження судового рішення є одним з основних засад судочинства, встановлених статтею 129 Конституції України.
Втім, як правило, заяви про вчинення суддею злочину у вигляді, на думку заявника, ухвалення суддею завідомо неправосудного судового рішення, викликані просто незгодою заявника з прийнятим рішенням, або бажанням таким чином вплинути на результат розгляду справи поза межами встановленої судової процедури.
Мають місце випадки, коли заявник, який був стороною по справі, навіть повідомляв апеляційну інстанцію про ініціювання ним питання кримінального переслідування у відношенні судді першої інстанції ще до моменту оскарження відповідного судового рішення в апеляційному порядку.
Це є прямим тиском на суд, втручанням у здійснення правосуддя та прямо порушує норми Конституції України, суперечить Основним принципам незалежності судових органів, схвалених резолюціями 40/32 та 40/146 Генеральної Асамблеї ООН від 29.11.1985 року та 13.12.1985 року щодо гарантування засад незалежності судових органів.
Вказане вище дає підстави вважати, що дії осіб у вигляді подання заяв про постановлення суддею (суддями) завідомо неправосудного вироку, рішення, ухвали або постанови (ст.375 КК України) до моменту прийняття остаточного рішення у справі є протиправними і фактично містять ознаки кримінальних правопорушень, передбачених статтями 376 (втручання в діяльність судових органів), 383 (завідомо неправдиве повідомлення про вчинення злочину) КК України.
Водночас, що стосується законодавчої процедури розгляду таких заяв правоохоронними органами, то після отримання відповідної заяви, згідно до статті 214 Кримінального процесуального кодексу України (далі – КПК), слідчий, прокурор невідкладно, але не пізніше 24 годин після подання такої заяви, зобов’язаний внести відповідні відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань та розпочати розслідування.
Аналогічна норма міститься і у Положенні про порядок ведення Єдиного реєстру досудових розслідувань, затвердженому наказом Генеральної прокуратури України №139 від 06 квітня 2016 року.
Так, згідно п.1 розділу 3 зазначеного вище Положення, внесення відомостей до Реєстру здійснюється з дотриманням строків, визначених КПК України та цим Положенням, а саме заява, повідомлення про вчинені кримінальні правопорушення – у термін, визначений частиною першою статті 214 КПК України.
Крім того, норми чинного КПК не передбачають жодної гарантії для захисту своїх прав особою, щодо якої кримінальне провадження може бути розпочате безпідставно.
Наявність в чинному КПК спрощеного порядку прийняття та реєстрації всіх без винятку заяв та повідомлень про кримінальні правопорушення (дійсних чи надуманих) зробила можливим внесення будь-якої інформації до ЄРДР і відкриття, іноді безпідставного, кримінального провадження.
Отже, досудове розслідування розпочинається вже з моменту внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань.
В свою чергу, здійснення органами досудового розслідування слідчих дій в рамках розпочатого досудового розслідування щодо надання оцінки законності судового рішення та витребування пояснень у суддів з приводу ухваленого рішення тощо при явному зловживанні учасником процесу свого законодавчого права на оскарження такого рішення до вищої інстанції не узгоджується та прямо протирічить положенням статті 124 Конституції України, оскільки делегування функцій судів, а також привласнення цих функцій іншими органами чи посадовими особами не допускаються.
У відповідності до норм Конституції України, у Постанові Пленуму Верховного Суду України від 13.06.2007 року №8 «Про незалежність судової влади» було визначено, що виключне право перевірки законності та обґрунтованості судових рішень має відповідний суд, згідно з процесуальним законодавством; оскарження у будь-який спосіб судових рішень, діяльності судів і суддів щодо розгляду та вирішення справи поза передбаченим процесуальним законом порядком у справі не допускається.
Конституційним Судом України в своєму рішенні у справі №2-рп/2011 від 11.03.2011 року також було акцентовано, що оцінка вчинених суддею процесуальних дій може здійснюватися тільки судами апеляційної чи касаційної інстанції.
Таким чином, проведення будь-яких слідчих дій у рамках досудового слідства до моменту прийняття остаточного рішення у справі є неможливим та прямо порушує норми Конституції України та Європейських стандартів щодо гарантування засад незалежності судової влади.
Стосовно вимог органів досудового слідства про надання пояснень з приводу ухваленого рішення, то вони також суперечать правовим висновкам, викладеним у Рекомендації CM/Rec (2010) 12 Комітету Міністрів Ради Європи від 17 листопада 2010 року, де зазначено, що судді не зобов'язані роз'яснювати, якими переконаннями вони керувалися при прийнятті судових рішень (п. 15 (Рекомендація № CM/REC(2010)12)).
Ініціювання кримінального переслідування судді у згаданому контексті є способом незаконного впливу на суд, а відповідні дії представників правоохоронних органів з надання оцінки судовому рішенню, витребування пояснень судді по суті прийнятого рішення, особистих справ суддів, матеріалів справ, у тому числі провадження по яким не закінчено, слід розцінювати як спроби втручання у правосуддя, тиску на суд і суддів, намагання протиправно використовувати суди для відстоювання інтересів певних груп чи осіб не процесуальним шляхом, поза межами процедури оскарження судових рішень, що є прямим порушенням вимог закону щодо незалежності судів та суддів та тягне за собою кримінальну відповідальність, передбачену ст. 376 КК України.
Така ситуація є особливо загрозливою для засад демократичного устрою, забезпечення прав та свобод людини і громадянина через можливе зниження їх рівня захисту судом, особливо з огляду на те, що ухвалення позитивного рішення може бути тільки на користь однієї сторони судового процесу, а інша - завжди буде незадоволена результатом розгляду справи. Якщо по кожній справі за заявою незадоволеної сторони будуть внесені відповідні відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань та розпочато розслідування у відношенні судді, то судді, здійснюючи правосуддя, фактично весь час будуть перебувати під психологічним тиском та тільки те і робити, що надавати пояснення, що є порушенням конституційних гарантій незалежності судової влади та реалізації права на справедливий суд незалежним і безстороннім судом.
Вкотре судова влада вимушена нагадувати про те, що відповідно до положень частин 1, 2 статті 48 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» суддя у своїй діяльності щодо здійснення правосуддя є незалежним від будь-якого незаконного впливу, тиску або втручання. Суддя здійснює правосуддя на основі Конституції і законів України, керуючись при цьому принципом верховенства права. Втручання у діяльність судді щодо здійснення правосуддя забороняється і має наслідком відповідальність, установлену законом.
Тиск на суддів шляхом внесення до Єдиного реєстру досудових розслідувань відомостей про винесення суддею неправосудного рішення за заявами громадян, які не згодні з прийнятим процесуальним рішенням, але при цьому знехтували своїм процесуальним правом на його оскарження, - є критичною.
Подолання цієї ситуації можливе лише на законодавчому рівні шляхом внесення змін до статті 214 КПК України та встановлення при внесенні відповідних відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань диференційованого підходу до заяв і повідомлень про постановлення суддею (суддями) завідомо неправосудного вироку, рішення, ухвали або постанови.
Також, необхідно доповнити Положення про порядок ведення Єдиного реєстру досудових розслідувань окремою нормою, згідно якої не підлягають внесенню до ЄРДР заяви, повідомлення про притягнення до кримінальної відповідальності суддів, по рішенням прийнятими ними під час виконання визначених законом повноважень, якщо заявниками не використано право оскарження таких рішень в установленому законом порядку.
Для суддів – це остаточний перегляд рішення касаційною інстанцією.
Крім того, з метою упередження можливого тиску на суддів, як суб’єктів досудового кримінального провадження, необхідно встановити, що заяви, повідомлення про притягнення до кримінальної відповідальності суддів підлягають внесенню до ЄРДР виключно після проведення у кожному конкретному випадку перевірки такої заяви, повідомлення на предмет наявності ознак кримінальних правопорушень, передбачених статтями 376 (втручання в діяльність судових органів), 383 (завідомо неправдиве повідомлення про вчинення злочину) Кримінального кодексу України.
_03_03.png)
