Незалежність судової влади є головною умовою забезпечення верховенства права

Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод, що займає центральне місце в системі міжнародних нормативних актів, покликаних своїм існуванням та практичним застосуванням утверджувати глобальні цінності демократичного суспільства, визначає незалежність суду як основоположний елемент права на справедливий суд.

Невід’ємною складовою незалежності суду є безпека суддів, яка має належним чином гарантуватися законом. Будь-який незаконний вплив на суддю, погрози, психологічний тиск, вияв неповаги до судді чи фізична розправа, не кажучи вже про вбивство, формально спрямовані на суддю як на людину, але за своєю правовою природою є нічим іншим, як прямим порушенням конституційного принципу незалежності суду, що явно нівелює одну з основних демократичних цінностей України як правової держави.

Проблемним питанням незалежності судів в Україні присвячена стаття голови Одеського апеляційного господарського суду Н.С. Морщагіної у «Судово-юридичній газеті».

Політичне життя нашої держави останніми місяцями перебуває під увагою міжнародної спільноти та українського суспільства. Зусилля всіх державних інституцій спрямовані передусім на пошук шляхів розв’язання конфліктних ситуацій.

У вирішенні конфліктів, що виникають у суспільному середовищі, зрозуміло, беруть участь суди як органи, які за Конституцією України мають виняткові повноваження здійснювати правосуддя.

Коли мова йде про судову реформу в аспекті реформування статусу суддів – то крім безумовно позитивного тренду – деполітизації, не потрібно забувати про те, що людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканність і безпека згідно з Конституцією України визнаються найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави, а захист прав людини неможливий без гарантій здійснення правосуддя незалежним судом.

Міжнародні стандарти формування та функціонування судових органів і статусу суддів, Основні принципи незалежності судових органів, схвалені резолюціями Генеральної Асамблеї ООН, рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи визначають, що безпека суддів має належним чином гарантуватися законом, захист прав та інтересів суддів у зв’язку зі здійсненням ними правосуддя є невід’ємною складовою принципу незалежності суду.

При цьому, приписами ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, що займає центральне місце в системі міжнародних нормативних актів, покликаних своїм існуванням та практичним застосуванням утверджувати глобальні цінності демократичного суспільства, основоположним елементом права на справедливий суд визначає саме незалежність суду без будь-якого по стороннього впливу.

Незалежність судової влади є головною умовою забезпечення верховенства права, не є прерогативою чи привілеєм та надається не для захисту власних інтересів суддів, а для захисту верховенства права і всіх тих, хто прагне й очікує справедливості. Суддівська незалежність є засобом, яким забезпечується неупередженість суддів, тому вона є передумовою гарантії, що всі громадяни будуть рівними перед судом. Незалежність є основоположною вимогою, яка дозволяє судовій владі охороняти демократію та права людини.

Повага до суду є невід’ємною складовою поваги особи до державної влади в цілому та важливою гарантією здійснення своєчасного, об’єктивного, неупередженого правосуддя в Україні, а тому особливої державної ваги набуває питання забезпечення та практичної реалізації конституційних гарантій незалежності суддів – суб’єктів, що здійснюють правосуддя на професійній основі.

Здавалось б, що вітчизняна феміда захищена та відсторонена від будь-якого по стороннього впливу встановленням кримінальної відповідальності за втручання в діяльність судових органів (ст. ст. 376, 377, 379 КК України) та має ефективні засоби протистояння тиску, захисту своєї незалежності та неупередженості.

Однак, численні звернення суддів до Ради суддів України є свідченням того, що останнім часом випадки тиску на суддів стали звичайним явищем сьогодення, більше того, набули загрозливих для існування демократичного суспільства масштабів.

Всі ці явища відбуваються на тлі того, що з кінця 2015 року переважна більшість українських судів залишилися без охорони. Так вийшло, що проводячи реформу МВС, нове керівництво цього відомства ліквідовувало судову міліцію, яка займалася охороною судів і була підпорядкована МВС України.

Новий орган – відомча воєнізована охорона Державної судової адміністрації України, на яку, згідно із завершальними і перехідними положеннями Закону України «Про Національну поліцію», покладені обов'язки по охороні органів судової влади, й досі не функціонує.

Згідно даних Державної судової адміністрації 407 судів (а це понад 50% їх загальної кількості) не охороняються взагалі, 230 судів (28,7%) охороняються тільки вдень, 5 судів (0,62%) - тільки вночі, і лише 159 (19%) судових органів підрозділу Національної поліції охороняють цілодобово.

Наприклад, головне управління Національної поліції в Одеській області з 20.04.2016 припинило охорону будівлі, в якому розміщуються Господарський суд Одеської області і Одеський апеляційний господарський суд.

За результатами підготовленого судами Одеського регіону за участю ТУ ДСА в Одеській області колективного звернення на ім’я перших осіб країни, Прем’єр Міністром України надане доручення Міністерству фінансів України та Міністру внутрішніх справ України щодо невідкладного вирішення проблеми охорони судів.

При цьому, Міністерством фінансів України на виконання даного доручення надано відповідь, що не незважаючи на припинення діяльності спеціального підрозділу судової поліції «Грифон» та передачею її функцій підрозділам Національної поліції та Національної гвардії  бюджетні кошти на охорону судів в 2016 році виділені в обсязі 109,6 млн.грн., тобто не меншому ніж у 2015 році.

Наведене наочно свідчить про відсутність не тільки елементарно - поваги, а й фактично про нездатність держави забезпечити нормальне функціонування судової системи.

Погіршують ситуацію й публічні висловлювання деяких політиків, які свідомо чи необдумано, демонструють власну неповагу до суду та суддів, нехтуючи конституційними принципами незалежності й недоторканності суддів. Набули системного та відвертого характеру випадки тиску на суддів з боку окремих представників виконавчої влади та народних депутатів. Особливо агресивними на сьогодні є спроби найвищих посадових осіб держави (народних депутатів, політиків, представників органів виконавчої влади тощо) домогтися прийняття в суді вигідних їм рішень.

Також, є досить частими випадки, коли безпосередньо на суддів здійснюється моральний, психологічний та інші види впливу через засоби масової інформації. Окремі представники мас-медіа однобоко та суб’єктивно висвітлюють роботу судів в угоду власному рейтингу, що негативно впливає на суспільну правосвідомість.

При цьому, засоби масової інформації повсякчас жваво обговорюють теми про заангажованість суддів. Але найнебезпечніше таїться в іншому – з вуст представників ЗМІ почали прямо звучати заклики до самосуду. Даний інформаційний фон приводить до того, що суспільство втрачає здатність адекватно сприймати правдивість інформації та давати їй оцінку, при цьому у суспільства формується негативне ставлення до суддів і всієї судової системи в цілому.

Такі дії поступово укорінюються у свідомості громадян як прийнятна модель поведінки.

Занепокоєння викликає той факт, що тиск здійснюється у формі організації та проведення гучних масових заходів: пікетів, зборів, мітингів, походів, демонстрацій, які проводяться в безпосередній близькості до будівель судів або й у приміщеннях судів.

Частішають випадки, коли невідомі особи збираються біля будівель суду, привозять шини, блокують виїзд з території суду.

Зазначені заходи самі по собі можуть видаватися законними, адже є формою реалізації права громадян на мирні зібрання, свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань. Проте, якщо такі заходи використовуються з метою дестабілізації роботи суду як інституції, впливу на психологічний стан судді, який розглядає певну справу, створення судді перешкод у веденні судового процесу, то вони, безумовно, порушують гарантії незалежності судді й унеможливлюють здійснення правосуддя на засадах законності та верховенства права та взагалі ставлять під сумнів законність рішень прийнятих у такий спосіб.

Особливу увагу необхідно звернути також на дії, які спрямованні на зрив судових засідань та порушення нормального функціонування роботи суду. Так, на протязі двох останніх років у місті Одесі пролунало понад 50 повідомлень про мінування судів, при яких припинялася робота суду і здійснювалася повна евакуація відвідувачів, суддів і працівників апарату суду.

В багатьох судах встановлені факти, коли до суддів та працівників апаратів судів лунають погрози та нецензурна лайка, однак встановити осіб, які висловлюють таку зневагу до суду у зв’язку з відсутністю охорони в судах та відсутністю обліку осіб, які відвідують приміщення судів є неможливим.

Загалом неприпустимою для демократичної правової держави є відсутність належної реакції на прояви будь-якого тиску на суддів. Зростання тиску на суддів, тим більше фізична розправа, вбивство судді у зв’язку з його діяльністю, пов’язаною зі здійсненням правосуддя, – той тривожний сигнал, що, очевидно, свідчить про недостатній рівень гарантій безпеки суддів, необхідність пошуку дієвих механізмів їх захисту та термінового вирішення питання про вдосконалення законодавства в цьому напрямі.

Захист судді від тиску чи незаконного впливу в будь-яких формах повинен гарантуватися передусім на законодавчому рівні, а механізми захисту повинні бути ефективними з точки зору їх практичної реалізації.

Посилюючи гарантії захисту прав і безпеки суддів, держава не лише захищає життя та здоров’я суддів як фізичних осіб, а прагне утвердити одну з основних засад демократичного суспільства – функціонування незалежного суду.

Неодмінна умова забезпечення незалежності судді – його захист. Суддя буде незалежним, якщо він об’єктивно матиме можливість використовувати максимально повний комплекс законних превентивних засобів для захисту себе та близьких йому осіб. Саме внаслідок захищеності суддя матиме волю та стійкість протистояти тиску, якщо такий і буде.

Будь-який незаконний вплив на суддю, погрози, психологічний тиск, вияв неповаги до судді чи фізична розправа, не кажучи вже про вбивство, формально спрямований на суддю як на людину, але за своєю правовою природою є нічим іншим, як прямим порушенням конституційного принципу незалежності суду, що явно нівелює одну з основних демократичних цінностей України як правової держави.

На жаль, суддівське середовище, як і в цілому суспільство, неоднорідне, тому, звичайно, мають місце окремі негативні явища та випадки порушення суддями своїх обов’язків і присяги. Це негативно позначається на довірі громадян до суду. Але, такі прояви комплексно, послідовно та активно викорінюють самі судді, голови судів і державні органи, створені в системі судоустрою.

Бездіяльність органів законодавчої та виконавчої влади, правоохоронних органів, впливає на те, що судді і судова система в цілому, втрачає свою незалежність і як наслідок не в змозі реалізовувати основну функцію – незалежний судовий захист.

За спільним рішенням голів судів України, прийнятому на конференції «Європейські стандарти та роль голів суддів», яка проходила в м. Запоріжжі 26-27 травня 2016 року, Одеським апеляційним господарським судом підготовлено узагальнення фактів тиску на суддів та втручання у діяльність судів України.