Єдиний Контакт-центр судової влади України 044 207-35-46
Члени робочої групи з питань правосуддя на своєму черговому засіданні не змогли остаточно визначитися з тим, чи доцільно закріплювати в тексті Основного Закону господарські суди як окрему ланку. Втім, щодо відокремлення «адміністративників» не заперечував майже ніхто, крім очільника Верховного Суду Ярослава Романюка.
Господарська «битва за життя»
Одним із кроків на шляху проведення судової реформи є налагодження ефективності судового процесу, який, за твердженням ініціаторів змін, для більшості громадян таким не видається. Отже, напрямами, які виокремила Рада з питань судової реформи при Президентові, є чітке розмежування юрисдикції судів різних спеціалізацій (адміністративних, господарських і загальних), запровадження ефективних механізмів запобігання зловживанню процесуальними правами, дотримання стадійності судового процесу й розумних строків судового розгляду. Разом із цим передбачається й поступове розширення та посилення ролі альтернативних способів вирішення спорів, розгляд питання щодо групових (або «класових») позовів та інших питань, які дозволять зменшити навантаження на судову систему.
Проте, з огляду на загострення проблеми оптимізації судоустрою та заклики позбутися «зайвих» видів юрисдикції, робоча група винесла питання побудови судової системи та доцільності її закріплення в Конституції на обговорення протиборчих сторін. Неважко здогадатися, що в опозиції один до одного опинилися керівництво вищих спецсудів та очільник ВС.
Зокрема, під час обговорення Я.Романюк зауважив, що судова гілка влади видається заплутаною та незрозумілою пересічному громадянинові. Аби виправити цю помилку, він пропонує перевести Феміду з 4-х ланок на 3, залишивши при цьому спеціалізацію суддів місцевих судів. Відповідно, другу інстанцію представлятимуть апеляційні суди, а право на касаційний перегляд матиме виключно ВС.
Проте таку думку намагався спростувати голова Вищого господарського суду Богдан Львов, який зазначив, що через спекуляції з приводу існування окремих видів юрисдикції вкрай необхідно чітко прописати побудову судової системи безпосередньо в Основному Законі. А твердження про відсутність порозуміння між цими видами, на думку «господарника», є хибним. «Переважну більшість правових прогалин і колізій створено саме палатами ВС. Тому, доки ВС не розглядатиме справи на пленарних засіданнях, про єдність практики казати не доведеться», — переконаний Б.Львов.
До того ж, за твердженнями окремих присутніх, ВС надто завзято намагається перетягнути на себе ковдру і не враховує того факту, що вищій судовій інстанції може елементарно бракувати кадрів для нового обсягу повноважень. «Скажіть, а яка кількість суддів, на вашу думку, має працювати у ВС, аби забезпечити ефективний і оперативний касаційний розгляд справ?» — поцікавився в Голови ВС координатор робочої групи Олексій Філатов. Очільник ВС упевнений, що й теперішнього складу Суду достатньо для розгляду близько 200 тис. справ на рік. Утім, за необхідності штат може бути дещо збільшений — до 100 осіб.
Член-кореспондент НАПрН України, суддя Конституційного Суду у відставці Микола Козюбра також уважає, що господарські суди є «рудиментом радянської епохи», який немає нічого спільного з європейськими принципами побудови судової системи. «Верховний Суд має виконувати функцію єдиної касаційної інстанції. Ніякого особливого статусу, який є наразі, в нього бути не повинно», — зазначив науковець.
Проте дійти згоди щодо «господарницької» долі експерти цього разу не змогли. Сигнальне голосування поділило прихильників і противників судів господарської юрисдикції порівну. Знайти порозуміння реформатори повинні до 8 червня, коли робоча група повернеться до розгляду цього питання.
Адмінланка — поза конкуренцією
А ось щодо судів адміністративної юрисдикції рішення було прийняте майже миттєво. Більшість визнала за необхідне відокремити їх від загальних, про що й указати в Конституції.
Так, у своєму виступі заступник голови Вищого адміністративного суду Михайло Смокович наголосив, що така тенденція вже давно існує в країнах Європи (зокрема Франції та Німеччині), а тому може бути прийнятною і для України. «Я наполягаю на офіційному закріпленні статусу адміністративних судів у Основному Законі. Це й стане ознакою незалежності судді. Ліквідувати нас через прийняття законів Верховною Радою чи через бажання ВС вже буде неможливо», — наголосив М.Смокович.
Він також вирішив заступитися за своїх колег з «вишів», зауваживши, що юрисдикційний розподіл покращив рівень судочинства в державі. А зі створенням Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ правосуддя в загальних судах стало відправлятися ретельніше, швидше та ефективніше. А тому скасовувати ВГС чи ВСС не дуже доцільно.
Не ламати систему порадив колегам і суддя Львівського окружного адміністративного суду Володимир Кравчук. Вочевидь віддаючи перевагу принципу «не нашкодь», він запропонував залишити судову гілку влади на сталих рейках і не змінювати її, якщо є така можливість.
А член-кореспондент НАПрН України Сергій Головатий узагалі наголосив на своїй причетності (як колишнього міністра юстиції) до запровадження адміністративної юстиції в Україні й водночас висловив незгоду з деякими позиціями представників ВС. Зокрема, його обурили слова «верховників» про те, що «обрана модель української адміністративної юстиції не виправдала себе». На думку експерта, невиправданою треба вважати не модель, а роботу політиків, які за 10 років не змогли створити нормативну базу для нормального функціонування ланки. «Адміністративні суди повинні бути не окремою, а особливою ланкою в системі», — переконаний колишній міністр.
Утім, дехто з присутніх був не в захваті від ідеї конституціоналізації «адміністративників». Зокрема, нардеп із ПП «Народний фронт» Леонід Ємець зауважив, що адмінсуди останнім часом лише дискредитували себе, перетворившись на інструмент влади. До того ж, за його твердженням, розгалужена складна система передбачатиме й складність контролю за нею. Проте з’ясувати, що саме він збирається контролювати (якість роботи, сумлінність суддів, здатність системи до оновлення чи щось інше), його колегам по групі не вдалося.
Проте прихильників адмін’юстиції у залі назбиралася більшість: 16-ма голосами члени робочої групи висловили своє бажання закріпити її в Конституції як окрему юрисдикцію.
Натомість кримінальну та цивільну юстицію спіткає доля «господарників»: необхідності та засобів виокремлення їх у самостійні ланки поки що не знайдено. Втім, секретар пленуму ВСС Дмитро Луспеник, захищаючи свою «парафію», повідомив, що фактично питання розмежування видів юрисдикції вирішив сам Президент. Зокрема, в Стратегії реформування судоустрою, судочинства та суміжних правових інститутів на 2015—2020 роки передбачено «впровадження механізмів досягнення більшої єдності судової практики шляхом підсилення дослідницько-аналітичних можливостей вищих спеціалізованих судів». А це, на думку Д.Луспеника, є прямим свідченням того, що на рівні голови держави наявність спецсудів уже визнана.
Можливо, це зауваження змусило присутніх змінити своє бачення проблеми. 17 членів робочої групи визнали за доцільне залишити в Основному Законі поділ судової системи за видами юрисдикції.
Загально про конкретне
Попри неоднорідність, протилежність, а подекуди й агресивність думок щодо остаточного вигляду судової гілки влади, реформаторам належало ще визначитися з принципами побудови судової системи. І першу правку до тлумачення цього питання запропонував ректор Національної школи суддів Микола Оніщук. Він застеріг колег від вживання слова «система» в Конституції та порадив замінити його поняттям «судоустрій», яке вже давно вкорінилося в державі на законодавчому рівні.
Також, за словами адвоката Вадима Беляневича, із принципів побудови судової гілки влади, таких як спеціалізація, територіальність та інстанційність, останній варто було б вилучити. «Інстанційність не є принципом побудови системи. Це — принцип розподілу справ між щаблями судової системи», — зауважив науковець.
Та найбільш дискусійним виявилося питання визначення чіткої побудови системи на конституційному рівні. Так, суддя ВС Олександр Волков переконаний, що в Основному Законі варто обмежитися лише принципами її функціонування. Проте, як показало подальше голосування та дискусія, фахівці прагнуть до конкретики. Члени групи майже одноголосно висловилися за те, аби побудову системи закріпити на конституційному рівні. Однак і принципами її функціонування нехтувати не стали.
Більшість присутніх підтримали те, що потрібно залишити в тексті Основного Закону принципи територіальності та спеціалізації. А ось інстанційність як засаду функціонування судової системи хочуть бачити не всі.
Натомість, як пояснив О.Філатов, напрацьовані пропозиції — це ще не текст Конституції. До того ж наявність непорозумінь між очільниками спецсудів не дозволяє виробити єдину позицію. «Наполегливо рекомендую головам судів разом із Головою ВС знайти компроміс та представити нам спільне бачення цього питання», —
сказав представник АП, який, до речі, мимохідь зазначив, що підтримує збереження судів господарської юрисдикції.
Очевидно, примирити протилежні сторони буде важко, адже кожен з очільників, з огляду на палкість їхніх висловлювань, боротиметься за свій шматок «юрисдикційного» пирога до останнього.
Чекати, чия візьме, залишилося недовго. Уже на початку наступного тижня «опозиціонери» мають запропонувати бодай якийсь компроміс щодо ланок у системі. Інакше це питання ляже на плечі Конституційної комісії, яка навряд чи вирішить його оперативніше за свій «спецпідрозділ».
ПРЯМА МОВА
Дмитро ЛУСПЕНИК, секретар пленуму Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ:
— У нашій системі наявна трьохінстанційна побудова зі специфічним статусом Верховного Суду, який повинен забезпечувати єдність судової практики. Ні для кого не є секретом, що наявність спеціалізації є одним із критеріїв ефективності судової системи. Більшість науковців посилається на те, що чим більше в державі спеціалізованих судів, тим більше держава є забезпеченою, тим більше вона правова і тим більше наближена до громадян. У 2004 році експерти Світового банку вказали, що створення спеціалізованих судів є одним із засобів розвантаження судової системи та забезпечення адекватного суддівського адміністрування. Та система, що є тепер, забезпечує потребу суспільства в судовому розгляді. Наразі вищі спецсуди повністю справляються з навантаженням. Проте я переконаний, що ВС не в змозі буде розглянути понад 200 тис. справ на рік. Це я кажу як колишній суддя цього суду.
Олег ПІДЦЕРКОВНИЙ, член-кореспондент Національної академії правових наук України, доктор юридичних наук:
— Якщо ми кажемо про збереження спеціалізації, то необхідно визнати наявність органу, який буде усувати розбіжності в судовій практиці. Якщо ми визнаємо, що спеціалізація грунтується на спеціалізації судів, а не суддів, то маємо чітко визначитися з побудовою всієї системи. Зокрема, необхідно передбачити обмеження повноважень Верховного Суду щодо розгляду ним справ у порядку так званої повторної касації. У США, наприклад, спостерігається тенденція до створення комерційних, або бізнесових судів. І якщо у 1993 році такі суди були у 2-х штатах, то наразі вони є у 22-х. Нещодавно і Румунія пішла цим шляхом, створивши комерційний суд у Бухаресті. Адже всі розуміють, що спеціалізація дозволяє досягати системних рішень, виходячи з напрацювань і доктрини. На сьогодні й адвокатська спільнота, й інші фахівці у галузі права переконані, що наявна система є ефективною. Єдине, чого треба позбутися, — механізму повторної касації.
Олександр ВОДЯННИКОВ, керівник відділу верховенства права координатора проектів ОБСЄ в Україні:
— У країні наявна громіздка та дуже витратна з точки зору бюджетних процесів судова система. Зараз ми маємо унікальну можливість зробити її простою, доступною та ефективною. Ми маємо лише 2 відокремлені юрисдикції — загальну та конституційну. Вся спеціалізована юрисдикція, по суті, виникла зі згадки про вищі спецсуди. Єдине, що мене турбуватиме при збереженні спецюрисдикцій, це питання забезпечення єдності судової практики. Органом, який би міг це забезпечувати, є Верховний Суд. Утім, через брак саме касаційних повноважень він цього робити не може. ВС не повинен займатися чимось незрозумілим. Він або має статус касаційної інстанції, або ні. Як компроміс можна розмежувати компетенції вищих спецсудів і ВС у рамках чинної Конституції, надавши, наприклад, вищим судам повноваження апеляцій, а правом виключного касаційного розгляду наділити ВС.
Віргіліус ВАЛАНЧЮС, керівник проекту Європейського Союзу «Підтримка реформ у сфері юстиції в Україні»:
— На мою думку, юрисдикційність не є конституційним питанням. В Європі є кілька механізмів розв’язання цього питання. Що стосується Литви, то в нас діє дуже проста система. Двоє суддів з Верховного суду чи з Верховного адміністративного неформально між собою спілкуються, після чого виготовляється ухвала про направлення справи до певної юрисдикції. І зараз ми не маємо проблем з вирішенням так званих юрисдикційних спорів. До того ж кілька років тому ми мали розмову з представниками судової влади Швеції, які взагалі не могли зрозуміти суть проблеми. Адже вони мають чітке уявлення про характер спорів і права, тому публічне право з приватним там не змішується ніколи. Втім, я спостерігаю, що нині Україна переживає той самий період, що й Литва. Тому я переконаний, що питання юрисдикції повинно вирішуватися на рівні закону, а не Конституції.
Записала Грета ВИСОЦЬКА
Джерело:
_03_03.png)
