Спори, пов'язані з банківською діяльністю

ВСУ: За період дії обмежень Національного банку України щодо виплати не більше 15 тисяч гривень щодня, банки не зобов’язані сплачувати пеню.

Правова позиція Верховного Суду України від 13 вересня 2017 року по справі №6-1881цс16:

Вкладник за договором депозиту є споживачем фінансових послуг, а банк їх виконавцем та несе відповідальність за неналежне надання цих послуг, передбачену ч.5 ст.10 Закону України «Про захист прав споживачів», а саме сплату пені у розмірі 3 % вартості послуги за кожен день прострочення.

Згідно з ч.3 ст.49 ЦК України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Пеня є особливим видом відповідальності за неналежне виконання зобов’язання, яка має на меті, крім відшкодування збитків після вчиненого порушення щодо виконання зобов’язання, додаткову стимулюючу функцію для добросовісного виконання зобов’язання.

Окрім того, до моменту вчинення порушення пеня відіграє забезпечувальну функцію і, навпаки, з моменту порушення – є мірою відповідальності.

Однак у постановах Правління НБУ від 1 грудня 2014 року № 758 та від 3 березня 2015 року № 160 «Про врегулювання ситуації на грошово-кредитному та валютному ринках України» передбачено, що уповноважені банки зобов’язані обмежити видачу (отримання) готівкових коштів в іноземній валюті з поточних та депозитних рахунків клієнтів через каси та банкомати в межах до 15 тис. грн на добу на одного клієнта в еквіваленті за офіційним курсом НБУ.

Метою цих постанов Правління НБУ було недопущення використання фінансової системи України для відмивання грошей і фінансування тероризму та врегулювання ситуації на грошово-кредитному та валютному ринках України.

Тому, на час дії постанов Правління НБУ від 1 грудня 2014 року № 758 та від 3 березня 2015 року № 160 «Про врегулювання ситуації на грошово-кредитному та валютному ринках України» не підлягає нарахуванню пеня в розмірі 3 % вартості послуги за кожний день прострочення, що передбачена ч.5 ст.10 Закону України «Про захист прав споживачів» у зв’язку з установленням обмеження щодо видачі банками коштів. Разом з тим положення цих постанов Правління НБУ не звільняють банк від виконання своїх обов’язків, установлених договором та законодавством, з урахуванням встановлених обмежень щодо видачі коштів.

http://www.scourt.gov.ua/clients/vsu/vsu.nsf/(documents)/BB13D1F77CA6E519C22581A600443317

ВСУ: Правочини неплатоспроможного банку є нікчемними, з тієї підстави, що банк відмовився від власних майнових вимог.

Правова позиція Верховного Суду України від 6 вересня 2017 року по справі №3-361гс17,  від 23 серпня 2017 року у справах №3-587гс17, №3-663гс17, №3-664гс17, від 16 серпня 2017 року у справах №3-366гс17, №3-364гс17, від 17 травня 2017 року у справах 3-1295гс16, №3-1487гс16, №3-1248гс16:

Відповідно до ч. 2, п. 1 ч. 3 ст. 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» протягом дії тимчасової адміністрації Фонд зобов'язаний забезпечити перевірку правочинів (у тому числі договорів), вчинених (укладених) банком протягом 1 року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, на предмет виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними з підстав, визначених ч. 3 цієї статті. Правочини (у тому числі договори) неплатоспроможного банку є нікчемними, зокрема, з тієї підстави, що банк безоплатно здійснив відчуження майна, прийняв на себе зобов'язання без встановлення обов'язку контрагента щодо вчинення відповідних майнових дій, відмовився від власних майнових вимог.

У справі, яка розглядається, судом встановлено, що за спірними договорами про внесення змін до Договору іпотеки, укладеними між ПАТ «Златобанк» (кредитором) і ТОВ «ТД «Агрохімхолдинг» (боржник), кредитор відмовився від 7 квартир, переданих в іпотеку на забезпечення зобов’язання за Кредитним договором, тобто відмовився від власних майнових вимог. Така відмова відбулася протягом 1 року до дня запровадження тимчасової адміністрації в ПАТ «Златобанк».

Тому, висновки судів апеляційної та касаційної інстанцій про те, що положення ч. 2, п. 1 ч. 3 ст. 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» не підлягають застосуванню до спірних правовідносин та не є підставою для визнання спірних договорів недійсними є помилковими.

http://www.scourt.gov.ua/clients/vsu/vsu.nsf/(documents)/E7FC6A2B82B1D220C225819C0025F3B8

http://www.scourt.gov.ua/clients/vsu/vsu.nsf/(documents)/0819BB6E17ECE89EC22581990027BB77

http://www.scourt.gov.ua/clients/vsu/vsu.nsf/(documents)/42BDF7F9BA5EAC21C225819C0027ADAA

http://www.scourt.gov.ua/clients/vsu/vsu.nsf/(documents)/520F9C674326B5FEC225819C0027B99F

http://www.scourt.gov.ua/clients/vsu/vsu.nsf/(documents)/FB111FF1DA21A32CC225818B00219F22

http://www.scourt.gov.ua/clients/vsu/vsu.nsf/(documents)/384D4B9C5E33C845C225818B00218733

http://www.scourt.gov.ua/clients/vsu/vsu.nsf/(documents)/954BCCEE6A813A49C225812C0046C37A

http://www.scourt.gov.ua/clients/vsu/vsu.nsf/(documents)/D5C3583D85E30A65C225813D00481691

http://www.scourt.gov.ua/clients/vsu/vsu.nsf/(documents)/207B40D04C42003AC2258146005A7451

ВСУ: Суд відмовляє у позові про стягнення коштів з банку, у якому введено тимчасову адміністрацію/ліквідацію або запроваджена процедура ліквідації.

Правова позиція Верховного Суду України від 7 червня 2017 року по справі №6-1809цс16 та від 12 квітня 2017 р  по справі №6-350цс17:

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове про відмову у позові суд апеляційної інстанції, з висновком якого погодився суд касаційної інстанції, виходив з того, що з 3 березня 2015 року Фонд запровадив тимчасову адміністрацію та розпочав процедуру виведення ПАТ «Дельта Банк» з ринку, а тому захист інтересів позивача повинен відбуватися виходячи з положень Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб». Окрім того, суд касаційної інстанції зазначив, що на момент ухвалення рішення судом першої інстанції (07 жовтня 2015 року) у банк вже було введено тимчасову адміністрацію, що унеможливило стягнення коштів у будь-який інший спосіб, аніж це передбачено Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», який є спеціальним і підлягає застосуванню при вирішенні вказаного спору.

Зокрема, згідно з підпунктами 1, 2 частини п’ятої статті 36 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» під час тимчасової адміністрації не здійснюється задоволення вимог вкладників та інших кредиторів банку, примусове стягнення коштів та майна банку, звернення стягнення на майно банку, накладення арешту на кошти та майно банку.

У спорах, пов'язаних з виконанням банком, у якому введена тимчасова адміністрація та/або запроваджена процедура ліквідації, своїх зобов'язань перед його кредиторами, норми Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» є спеціальними, і цей Закон є пріоритетним відносно інших законодавчих актів України у таких правовідносинах.

http://www.scourt.gov.ua/clients/vsu/vsu.nsf/(documents)/D5CC2FAC7F19BCAEC225813D0046DE33

http://www.scourt.gov.ua/clients/vsu/vsu.nsf/(documents)/B6504493282327A3C225810900316DA6

ВСУ: Складовою частиною укладеного між сторонами кредитного договору є наявність підписів банку або іншої фінансової установи (кредитодавця) та позичальника

Правова позиція Верховного Суду України від 22 березня 2017 р. по справі №6-2320цс16:

Згідно зі ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов’язується надати грошові кошти (кредит)  позичальникові в розмірах та на умовах, установлених  договором, а позичальник зобов’язується повернути кредит та сплатити проценти.

Кредитний договір укладається у письмовій формі (ч. 1 ст. 1055 ЦК України).

У справі, яка переглядається, суди встановили, що між сторонами укладено кредитний договір шляхом підписання заяви позичальника, у якій указано, що вона разом з Умовами надання споживчого кредиту фізичним особам і тарифами складає між сторонами кредитно-заставний договір.

Натомість, зазначені Умови не містять підпису відповідача. При цьому суд не встановив наявності належних і допустимих доказів, які б підтверджували, що саме ці Умови є складовою частиною укладеного між сторонами кредитного договору і що саме ці Умови мав на увазі відповідач, підписуючи заяву позичальника, та відповідно, чи брав на себе зобов’язання відповідач зі сплати винагороди та неустойки в разі порушення зобов’язання з повернення кредиту, чи в межах позовної давності позивач звернувся до суду з позовом про стягнення заборгованості за кредитним договором.

http://www.scourt.gov.ua/clients/vsu/vsu.nsf/(documents)/1EE6DA944EC0DFADC22580F20046FA83

ВСУ: Кредитна заборгованість підлягає стягненню з кожного поручителя окремо, якщо поручителі узяли на себе зобов’язання самостійно відповідати перед кредитором за виконання грошових зобов’язань боржником за кредитним договором.

Правова позиція Верховного Суду України від 1 березня 2017 р. по справі №6-923цс16:

Згідно зі ст. 16 ЦПК України не допускається об’єднання в одне провадження вимог, які підлягають розгляду за правилами різних видів судочинства, якщо інше не встановлено законом.

Розгляд справ між юридичними особами віднесено до компетенції господарського суду.

За змістом ст. 554 ЦК України поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

Отже, якщо за умовами окремих договорів поруки поручителі узяли на себе зобов’язання самостійно відповідати перед кредитором за виконання грошових зобов’язань боржником за кредитним договором, то кредитна заборгованість підлягає стягненню з кожного поручителя окремо, а не з усіх поручителів у солідарному порядку.

http://www.scourt.gov.ua/clients/vsu/vsu.nsf/(documents)/3AF78426EBCB3C5EC22580ED005319A1