Єдиний Контакт-центр судової влади України 044 207-35-46
Правова позиція Верховного Суду України від 17 травня 2017 року по справі №3-122гс17:
У справі, що розглядається, суди усіх інстанцій, зосередившись на вирішенні питання пролонгації (припиненні) дії договору, не звернули уваги на положення статті 777 ЦК, статті 285 ГК, які регулюють переважне право наймача на укладання договору на новий строк.
Так, наведеними нормами передбачено, що орендар (наймач), який належно виконує свої обов’язки за договором оренди (найму), після спливу строку договору має переважне право перед іншими особами на укладення цього договору на новий строк.
При цьому сутністю переважного права є укладення договору найму на новий строк зі встановленням умов за домовленістю сторін, а не його автоматичне поновлення. Наймач повинен повідомити наймодавцю про своє переважне право у строк, визначений у договорі, або в розумний строк до закінчення строку договору найму. У разі якщо наймач не надсилає повідомлення наймодавцю, він відмовляється від здійснення свого переважного права.
Неврахування судом переважного перед іншими особами права наймача, який належно виконує свої обов’язки за договором найму, на укладання договору найму на новий строк, свідчить про ігнорування національними судами практики Європейського суду з прав людини у розрізі захисту права власності та є підставою для констатації порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Зокрема, у справі «Стрейтч проти Сполученого Королівства», суд дійшов висновку, що заявника слід вважати особою, яка мала принаймні законне сподівання на реалізацію передбаченого договором права на продовження строку оренди, і – в цілях статті 1 Першого протоколу – таке законне сподівання можна вважати додатковою частиною майнових прав, наданих йому муніципалітетом Дорчестера за орендним договором (пункт 35).
Отже, під час розгляду справи суд не встановив, чи скористався орендар своїм переважним правом на укладення договору оренди, адже при розгляді судами цього спору ТОВ «Замок Лева» подало до управління Львівської облради відповідну заяву в порядку реалізації переважного права на укладення договору оренди.
Такі порушення свідчать про неправильне застосування судами усіх інстанцій норм матеріального права, а тому судові рішення підлягають скасуванню.
http://www.scourt.gov.ua/clients/vsu/vsu.nsf/(documents)/26C9AC5E8E732637C225812C0047CD8F
Правова позиція Верховного Суду України від 26 квітня 2017 року по справах №3-176гс17 та №3-1351гс16:
За змістом статей 6, 7 Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції», який набрав чинності 15 жовтня 2014 року, на період проведення антитерористичної операції суб’єктів господарювання, які здійснюють діяльність на території проведення антитерористичної операції, звільнено від плати за користування земельними ділянками державної та комунальної власності, а також скасовано для цих суб’єктів орендну плату за користування державним і комунальним майном.
Зазначеними нормами для суб’єктів господарювання, які здійснюють діяльність на території проведення антитерористичної операції, скасовано орендну плату за користування виключно державним та комунальним майном, отже для застосування цієї норми права необхідно враховувати характер спірних правовідносин сторін та їх правове регулювання.
За змістом пунктів 24, 32 Типових правил розміщення зовнішньої реклами, які регулюють відносини, що виникають у зв’язку з розміщенням зовнішньої реклами у населених пунктах, та визначають порядок надання дозволів на розміщення такої реклами – дозвіл, виданий у встановленому порядку, є підставою для розміщення зовнішньої реклами та виконання робіт, пов'язаних з розташуванням рекламного засобу. Плата за тимчасове користування місцем розташування рекламних засобів, що перебуває у комунальній власності, встановлюється у порядку, визначеному органами місцевого самоврядування, а місцем, що перебуває у державній або приватній власності, – на договірних засадах з його власником або уповноваженим ним органом (особою).
Разом із тим передача в оренду майна, яке є комунальною власністю, а також майнові відносини між орендодавцями та орендарями щодо господарського використання такого майна, регулюються Законом України «Про оренду державного та комунального майна». Особливість таких відносин полягає у відповідній процедурі передачі такого майна в оренду, характерних ознаках об’єкта оренди, проведенні обов’язкової оцінки об’єкта оренди за відповідною методикою, відповідності договору оренди в частині істотних умов (у тому числі орендної плати, встановленої за відповідною методикою) типовому договору оренди певного майна, визначенні орендаря на конкурсних засадах та ін.
Однак, відносини, які виникають з тимчасового користування місцем розташування рекламних засобів не мають ознак, притаманних відносинам у сфері оренди комунального майна, оскільки розміщення зовнішньої реклами проводиться за окремою процедурою, відмінною від процедури передачі в оренду комунального майна, на підставі дозволів, що надаються виконавчим комітетом відповідних рад у порядку, встановленому цими органами на підставі типових правил, договір на тимчасове користування такими місцями укладається без проведення конкурсів, а сам об’єкт – місця розташування рекламних засобів –площа зовнішньої поверхні будівлі або споруди, елемента вуличного обладнання тощо – не входить до переліку об’єктів оренди, визначеного у статті 4 Закону України «Про оренду державного та комунального майна», а тому відносини у сфері розміщення зовнішньої реклами регулюються спеціальними нормами Закону України «Про рекламу».
Таким чином, питання щодо правових наслідків порушення зобов’язання та відповідальності за його порушення унормовано загальними положеннями цивільного законодавства і не потребує субсидіарного застосування норм про оренду комунального майна в цій частині. Відтак, положення Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» щодо скасування орендної плати за користування комунальним майном для суб’єктів господарювання, які здійснюють діяльність на території проведення антитерористичної операції, до правовідносин сторін у справі, що розглядається, застосуванню не підлягають.
http://www.scourt.gov.ua/clients/vsu/vsu.nsf/(documents)/A783F1304D4F0013C2258123002737C9
http://www.scourt.gov.ua/clients/vsu/vsu.nsf/(documents)/0D7032D5DF5A2E48C225812200507CF3
Правова позиція Верховного Суду України від 29 березня 2017 року по справі №3-1233гс16:
Відповідно до ст. 10 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» однією із істотних умов договору оренди державного та комунального майна є орендна плата з урахуванням її індексації.
За змістом пункту 3.4 Типового договору оренди цілісного майнового комплексу державного підприємства (структурного підрозділу підприємства), затвердженого наказом ФДМУ від 23 серпня 2000 року № 1774, розмір орендної плати переглядається на вимогу однієї із сторін у разі зміни методики її розрахунку, змін централізованих цін і тарифів та в інших випадках, передбачених чинним законодавством.
Постановою КМУ від 14 вересня 2011 року № 961 внесено зміни до постанови КМУ від 04 жовтня 1995 року № 786 «Про методику розрахунку орендної плати за державне майно та пропорції її розподілу», якою змінено (збільшено) орендні ставки за використання цілісних майнових комплексів державних підприємств.
У ст. 21 ЗУ «Про оренду державного та комунального майна» зазначено, що розмір орендної плати може бути змінено за погодженням сторін. Розмір орендної плати також може бути змінено на вимогу однієї з сторін, якщо з незалежних від них обставин істотно змінився стан об’єкта оренди, а також в інших випадках, встановлених законодавчими актами України.
Відповідно до ч. 3 ст. 762 ЦК договором або законом може бути встановлено періодичний перегляд, зміну (індексацію) розміру орендної плати за користування майном.
Ураховуючи наведене, орендна плата за оренду майна державної та комунальної власності є регульованою ціною і в разі законодавчої зміни її розміру нормами чинного законодавства передбачено можливість внесення відповідних змін до умов договору за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у випадках, встановлених договором або законом.
http://www.scourt.gov.ua/clients/vsu/vsu.nsf/(documents)/8A36A0D2D4D4C3D5C225810D004B57C9
_03_03.png)
