Єдиний Контакт-центр судової влади України 044 207-35-46
Правова позиція Верховного Суду України від 13 вересня 2017 року по справі №3-778гс17, від 6 вересня 2017 року по справі №3-780гс17, від 25 травня 2017 року по справі №3-187гс17, від 22 березня 2017 року по справі №3-1553гс16 та від 1 лютого 2017 року по справі №3-1441гс16:
КА «Харків» не виконало покладеного на нього Законом № 3038-VI обов’язку щодо укладення договору про пайову участь і не зверталося до позивача з приводу укладення такого договору.
Розділом 5 Порядку пайової участі замовників у розвитку інфраструктури міста Харкова, затвердженого рішенням виконавчого комітету Харківської міської ради урегульовано питання залучення замовників до пайової участі у розвитку інфраструктури міста Харкова у разі їх ухилення від укладення договору.
Аналіз положень частин 2, 3, 9 статті 40 Закону № 3038-VІ дає підстави для висновку, що обов’язок ініціювати укладення договору про пайову участь покладено саме на замовника будівництва, оскільки цей обов’язок пов’язаний зі зверненням замовника до органу місцевого самоврядування.
Ухилення замовника будівництва від укладення договору про пайову участь до прийняття об’єкта нерухомого майна в експлуатацію є порушенням зобов’язання, прямо передбаченого чинним законодавством.
Однак, невиконання такого зобов’язання не звільняє замовника будівництва від обов’язку укласти договір про пайову участь, у тому числі й після прийняття об’єкта будівництва в експлуатацію.
За таких обставин, невиконання замовником будівництва обов'язку укласти договір про пайову участь до прийняття в експлуатацію об'єкта будівництва НЕ звільняє його від такого обов'язку. Адже невиконання замовником обов'язку, передбаченого законом, не може надавати йому переваг перед замовником, який виконав обов'язок.
http://www.scourt.gov.ua/clients/vsu/vsu.nsf/(documents)/FEC066A5070B3880C22581A0004831F6
http://www.scourt.gov.ua/clients/vsu/vsu.nsf/(documents)/155A0752AD7FF095C22581A00048154B
http://www.scourt.gov.ua/clients/vsu/vsu.nsf/(documents)/F081A0D34B0AED22C225813900419D3B
http://www.scourt.gov.ua/clients/vsu/vsu.nsf/(documents)/F94606EBF8FFB23BC22581020049099A
http://www.scourt.gov.ua/clients/vsu/vsu.nsf/(documents)/9BCE185D3A9D8E2CC22580C70028AC78
Правова позиція Верховного Суду України від 6 вересня 2017 року по справі №3-621гс17:
За змістом положень ст. 33 ЗУ «Про оренду землі» орендар земельної ділянки, який належним чином виконував обов’язки договору оренди, за відсутності заперечень з боку орендодавця, має право на укладення договору оренди землі на новий строк (поновлення договору оренди землі) після закінчення строку, на який його було укладено шляхом укладання додаткової угоди про поновлення договору оренди землі у випадках та у порядку, встановленому цією статтею.
Право оренди земельної ділянки підлягає державній реєстрації відповідно до закону (ст. 6 ЗУ «Про оренду землі»).
Згідно зі ст. 638 ЦК договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Статтею 15 ЗУ «Про оренду землі» встановлено, що істотними умовами договору оренди землі є об'єкт оренди; строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, способу та умов розрахунків, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату. За згодою сторін у договорі оренди землі можуть зазначатися інші умови.
Уклавши Угоду, сторони дійшли згоди про внесення змін до Договору оренди, виклавши у новій редакції його умови щодо, зокрема, строку дії, нормативної грошової оцінки земельних ділянок, розміру орендної плати, прав та обов’язків орендаря.
Ураховуючи наведене, укладення між сторонами Угоди про поновлення та внесення змін до Договору оренди (далі-Угода) після закінчення строку Договору оренди свідчить про встановлення нових прав і обов’язків сторін, а тому Угода вважається самостійним правочином.
http://www.scourt.gov.ua/clients/vsu/vsu.nsf/(documents)/6A9BB6A9B8107508C225819C00262581
Правова позиція Верховного Суду України від 7 червня 2017 р. у справах №3-421гс17, №3-422гс17:
Відповідно до ст. 759 ЦК за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов’язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк. Статтею 283 ГК визначено, що за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.
Водночас, орендоване майно є комунальним, тому на спірні правовідносини поширюється також і дія Закону України «Про оренду державного та комунального майна» (далі – Закон № 2269-XII), у ч. 1 ст. 2 якого наведено аналогічне визначення оренди.
Таким чином, відповідно до положень ЦК, ГК та Закону № 2269-XII сторонами договору найму (оренди) з відповідними правами та обов’язками є наймодавець (орендодавець) та наймач (орендар).
Відповідно до положень п. 2, 3 ч. 1 ст. 287 ГК та абзаців 3, 5 ст. 5 Закону №2269-XII орендодавцями щодо нерухомого майна комунальної власності, загальна площа якого не перевищує 200 кв. м, є підприємство, установа, організація, а щодо нерухомого майна комунальної власності, загальна площа якого перевищує 200 кв. м, – органи, уповноважені органами місцевого самоврядування управляти майном, яке перебуває у комунальній власності.
У даному випадку, орендодавцем є департамент комунальної власності КМДА, орендарем – ТОВ «Аладін-2013». Третьою стороною договору оренди є балансоутримувач КП «Печерськсервіс», на якого договором покладено обов’язок лише забезпечувати дотримання вимог нормативно-правових актів з пожежної безпеки та контролювати виконання орендарем умов договору щодо сплати орендарем орендної плати та інших платежів.
Відповідно до ЦП та ГП, дострокове розірвання договору оренди комунального майна можливе як за спільною згодою сторін (орендодавця та орендаря, так і на вимогу одного з них, у передбачених законом випадках).
Однак, за умовами договору оренди право ініціювати розірвання цього договору належить орендодавцю, тобто департаменту комунальної власності КМДА.
Отже, чинне законодавство не надає право КП «Печерськсервіс» виступати орендодавцем щодо спірного нерухомого майна площею 401,30 кв. м та мати права орендодавця, зокрема права вимагати розірвання договору оренди.
Статтею 3 ЦК визначено свободу договору, однак положення договору № 2051, який укладено між орендодавцем, балансоутримувачем і орендарем, не можуть суперечити закону, зокрема тому, що лише у наймодавця (орендодавця) є право розірвати договір оренди.
http://www.scourt.gov.ua/clients/vsu/vsu.nsf/(documents)/4352312507C6CDA1C22581460033FCF1
http://www.scourt.gov.ua/clients/vsu/vsu.nsf/(documents)/732BE1C8608C9402C2258146005A5885
Правова позиція Верховного Суду України від 31 травня 2017 р. по справі №3-1675гс16:
Згідно зі ст. 1 ЗУ «Про теплопостачання» постачання теплової енергії (теплопостачання) – це господарська діяльність, пов'язана з наданням теплової енергії (теплоносія) споживачам за допомогою технічних засобів транспортування та розподілом теплової енергії на підставі договору. Теплопостачальною організацією є суб'єкт господарської діяльності з постачання споживачам теплової енергії.
Відповідно до постанови Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері комунальних послуг від 10 серпня 2012 року № 278 «Про затвердження Ліцензійних умов провадження господарської діяльності з постачання теплової енергії» вид господарської діяльності у сфері теплопостачання та у сфері послуг з централізованого водопостачання та водовідведення підлягає ліцензуванню.
Водночас відповідач за статутом не здійснює господарської діяльності з теплопостачання, не є теплопостачальною організацією у розумінні Закону України «Про теплопостачання» та ліцензіатом у сфері теплопостачання.
За змістом положень ст.ст. 509, 607 ЦК зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають, зокрема, з договорів. Зобов'язання припиняється неможливістю його виконання у зв'язку з обставиною, за яку жодна із сторін не відповідає.
Неможливість виконання зобов'язання з боку відповідача полягала у законодавчій забороні укладати з мешканцями, власниками та орендарями (споживачами послуг) договорів на надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води за відсутності відповідної ліцензії, якої у відповідача немає. Внаслідок внесення зазначених змін відповідач не є балансоутримувачем житлового та нежитлового фонду, не є виконавцем послуг з постачання теплової енергії та на законодавчому рівні позбавлений можливості здійснювати будь-які нарахування за комунальні послуги, у тому числі теплопостачання. Відтак, відповідач втратив підстави виступати стороною в Договорі. Саме позивач (виконавець послуг) зобов'язаний укласти прямі договори на послуги з центрального опалення та гарячого водопостачання із безпосередніми споживачами цих послуг (фізичними та юридичними особами) або балансоутримувачами та вчинити інші дії, передбачені законодавством України.
http://www.scourt.gov.ua/clients/vsu/vsu.nsf/(documents)/32C0A1F9541D8073C22581390041E07C
Правова позиція Верховного Суду України від 29 березня 2017 року по справі №3-1233гс16:
Відповідно до ст. 10 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» однією із істотних умов договору оренди державного та комунального майна є орендна плата з урахуванням її індексації.
За змістом пункту 3.4 Типового договору оренди цілісного майнового комплексу державного підприємства (структурного підрозділу підприємства), затвердженого наказом ФДМУ від 23 серпня 2000 року № 1774, розмір орендної плати переглядається на вимогу однієї із сторін у разі зміни методики її розрахунку, змін централізованих цін і тарифів та в інших випадках, передбачених чинним законодавством.
Постановою КМУ від 14 вересня 2011 року № 961 внесено зміни до постанови КМУ від 04 жовтня 1995 року № 786 «Про методику розрахунку орендної плати за державне майно та пропорції її розподілу», якою змінено (збільшено) орендні ставки за використання цілісних майнових комплексів державних підприємств.
У ст. 21 ЗУ «Про оренду державного та комунального майна» зазначено, що розмір орендної плати може бути змінено за погодженням сторін. Розмір орендної плати також може бути змінено на вимогу однієї з сторін, якщо з незалежних від них обставин істотно змінився стан об’єкта оренди, а також в інших випадках, встановлених законодавчими актами України.
Відповідно до ч. 3 ст. 762 ЦК договором або законом може бути встановлено періодичний перегляд, зміну (індексацію) розміру орендної плати за користування майном.
Ураховуючи наведене, орендна плата за оренду майна державної та комунальної власності є регульованою ціною і в разі законодавчої зміни її розміру нормами чинного законодавства передбачено можливість внесення відповідних змін до умов договору за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у випадках, встановлених договором або законом.
http://www.scourt.gov.ua/clients/vsu/vsu.nsf/(documents)/8A36A0D2D4D4C3D5C225810D004B57C9
Правова позиція Верховного Суду України від 22 березня 2017 року по справі №3-1403гс16:
За змістом ч. 2, 3 ст. 632 ЦК зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом. Зміна ціни в договорі після виконання не допускається.
У справі, що розглядається, покупець – ТОВ «ГМШ» – сплатив остаточну суму на підставі виставлених постачальником – ПП «Шлях-Контракт» – рахунків, які не містили еквівалента ціни в євро. ПП «Шлях-Контракт» виставило рахунок із таким коригуванням після сплати остаточного платежу, тобто після припинення зобов’язань між сторонами.
Частиною 2 ст. 625 ЦК установлено відповідальність за порушення грошового зобов’язання, яка полягає у тому, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Ураховуючи, що кошти за договором сплачено ТОВ «ГМШ» вчасно, що підтверджується відповідними документами та актом звірки взаємних розрахунків, прострочення грошового зобов’язання не настало, підстав для відповідальності ТОВ «ГМШ» за ст. 625 ЦК немає.
За змістом додаткової угоди до договору поставки можливість зміни ціни передбачалася у разі надання покупцеві відстрочки платежу і за умови визначення у специфікаціях до договору поставки відповідної ціни у доларах США. Фактів відстрочення платежів і визначення ціни у доларах США судами не встановлено. Зазначені специфікації містять відомості про ціну у гривнях. Відтак, оскільки у специфікаціях відсутній еквівалент ціни у доларах США, то суди при визначенні боргу правильно виходили із фактично наведених цін у національній валюті України – гривні. Передбачених договором поставки і додатковою угодою до нього умов зміни ціни сторони не дотрималися, а тому підстав для її збільшення за рахунок курсової різниці валют немає.
http://www.scourt.gov.ua/clients/vsu/vsu.nsf/(documents)/ABA95EC889B283C3C22580F3004EC44C
_03_03.png)
